Довічна коаліція зацікавлених сторін й довічний конфлікт інтересів характеризує співтовариство продавців і виробників вина. Торговці стежать, щоб ціна й сприйняття вина завжди знаходилися у діапазоні широких споживчих смаків. Винороби не менше зацікавлені в зростанні продажів, але їх професійне прагнення виходить по за межі досить тісних рамок та штовхає на досліди, експерименти і пошук свого стилю. Така парадигма єдності протилежностей, то й говоримо про нюанси роботи ринку і суб’єктивні якості людей.
Останні тридцять років боротьби за симпатії споживачів змушують торговців вином відмовлятися від прагматичного світогляду і «коня» виноробства ставити попереду, а не позаду купівельного візка. Одними з перших це стали робити виноторговці Бургундії. Вони століттями скуповували вино з невеликих виноградників, змішували його, підганяючи під, так званий, «місцевий домашній стиль» і продавали по всьому світу. Але, коли туристські хвилі стали виносити на землі прекрасної Бургундії мільйони людей, і вони особисто переконалися, що бургундському стилю відповідають не десятки, а тисячі виноробів і шато, масове виробництво за одним лекалом стало неможливим.
Тоді торговці стали купувати виноградники, переоснащувати свої виноробні, щоб пред’явити ринку вино зі своїм обличчям. Тобто у хрестоматійній історії міститься важливий урок. Люди схвалюють різноманітність підходів до вина і завжди вимагають від торговців пред’являти їм оригінали кожного виду, а не типовий мікс під романтичною брендом.
Хоча, якщо судити по аргументам українських дискусій, ми відверто переоцінюємо прогресивні якості торговців вином. Йдеться про компанії, які скуповують виноматеріал і «доводять» його до вина. Саме з вуст представників цієї спільноти ми чуємо фрази про, нібито, специфічні риси національного попиту, про масові переваги кріпленого і напівсолодкого вина, про те, що європейські стандарти не відповідають нашій ментальності.
У пошуках істини, як говорив один відомий одесит, «не обов’язково ретельно розглядати свій пупок». Іноді варто поглядати і на чужі животи. Порівняно нещодавно Австралія, яка вважалася зоною для поселення кримінальних елементів, така собі всесвітня Сибір, виробляла виключно кріплене вино. Їм досхочу був заповнений не тільки внутрішній ринок, а й експортний портфель. Був навіть такий жарт, мовляв, англійці випивають австралійського кріпленого вина більше, ніж французи свого сухого. До речі, австралійці кріпили вино бренді, не грішили добавками бурякового цукру. Може, тому, що буряк у них не росте.
Однак порівняно чистий продукт протягом, приблизно, 20 років, з 1955 по 1975 виявився незатребуваним. Але потім все змінилось. Австралійські реформи створили преференції для виробників сухих вин у рамках урядової програми боротьби за скорочення споживання міцних спиртних напоїв. Сподобалася фраза одного з винних експертів, що характеризували період зміни пріоритетів в Австралії 70-х років. Несподівано виявилося, написав він, що «вино з дуже спекотного регіону не обов’язково має бути схоже на перетравлене желе». Але перш, ніж відкриття зробили споживачі, сотні виноробів Австралії створили власні типи вин. Вони не стали плисти за течією прямої і тихої річки сформованого ринку, і не передовірили торговцям творчу сутність свого ремесла. Вони взялися розкривати природний потенціал свого краю. Кожен окремо і всі разом.
Мені доводилося бувати в Австралії, і цей географічно віддалений континент близький нам по первинним умовам старту галузі. Австралійці придумали безліч прийомів і методів поліпшення ставлення до примх виробників і споживачів. Чого варта тільки програма «Правдивої етикетки» – тривалого моніторингу перевірки відповідності рекламних написів з якістю вмісту пляшок. Він теж сприяв індивідуалізації вин. Винороб ризикує більше торговця. Бо він залежний від примх природи, від технологічної та економічної стабільності, від маркетингової політики торговельних мереж… Холоди загрожують знищити лозу, аварія на енергозабезпечуючих лініях в жарку пору може привести до повної втрати резервного вина. Навіть, якщо вина перегріються при транспортуванні або в сховищах торгового закладу – відповідає теж виробник. В арсеналі можливостей винороба є тільки дві речі, що визначають зміст і престиж його праці: виноградник і власний погляд на вино. Тільки вони наділяють виробництво індивідуальними рисами, і тільки вони здатні завоювати стійкі симпатії споживачів. Тому рівень і якість виноробства в країні вже не визначається площами виноградників і обсягами проданого вина. У всій Англії, переважно в Південному Уельсі, трохи більше тисячі гектарів лози. Але в будь-якому виноробному довіднику «Мюллер Торгау» з туманного Альбіону займає почесні місця, і напис English Vineyards Association на етикетках наповнений тим самим змістом, як і французька АОС.